Skip to content їй снились дівчата в поясах, коні, обшиті жовтим драгунським кантом, двірники, що грають на арфах, у сторожових кожухах архангели, що гуляють вночі з калаталом у руках, і в’язальні шпиці, що самі собою стрибали у кімнаті, розсипаючи прикрий звін. …
Жести його були помірні і красиві «А ми тільки каламуть розводимо, – Не плач, дам калач, медом помажу, тобі покажу, а сама з'їм! …
Каламуть — і тільки. …
Зраділі раптовій відлизі горобці зграями пурхали між людьми, зухвало хапаючи з-під ніг то насінину, то кришку хліба; деякі, очевидно, ті, що наїлися, нехотя хлюпалися в калюжах, брижили й так неспокійну од вітру каламуть. Пішла стара, мов каламар Достала з полиці. …
И страшно шепчет: «Молчи, дитя мое, молчи,- Пока спекутся калачи, Будем медом запивать, Будем пана поминать». ( …
Только, знаєш, Мы, брат, просвищенны,- Не поскупись полтинкою…» Цур тобі, мерзенний Каламарю… І зробився Я знову незримий Та й пропхався у палати. 