Skip to content Веремія звуків і дівочих грудей, ніг, розмальованих губів, набілених крейдою носів, сухозадих кавалерів… Верещали банджо, як кози, ні, як козли весною, ухкав трамбон, ніби роздрочений вепр, а хтось вистукував паличками, ніби заєць лапами, змагаючись з клюйдеревом, щось свистіло, щось видзвонювало… Диригент… сказав Кіндрат і таємниче озирнувся, наче його хтось підслухував, але залізна зозуля, дзиґар без стрілок, паперові квіти, образи, рушники – все було мертве, а сніг за вікном все йшов, бо стояла дуже сніжна зима, і Отар Іванович Гелбахіані їздив не легковою, а в козлику з переднім ведучим мостом.