КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. … А коли врешті показалися люди і підняли угору довгі трембіти, позолочені сонцем, щоб привітать полонину серед синіх верхів, коли заблеяли вівці і шумливим потоком залляли всі загороди, ватаг впав на коліна та підняв руки до неба.