Skip to content Бо то, пане добродзею, чиста загибель тепереньки чоловiковi: заробити нема де, землi зроду не було, комiрне плати, кругом злиднi, а їсти мусиш! …
Вони пестили чорнi, задимленi стiнi сахарнi, круглi жовтi колоди на бiлiм снiгу, смiялись до стосiв цегли, до прикажчикової бороди, сивої од морозу. Де ховали померлих полонених – не пам’ятаю, здається, за Пикуличами в стороні сіл Зеленка і Кругель Малий. …
Хомути, вуздечки, віжки – все шкіряне, оббите круглими мідними бляшками, що мов дзеркальця, вигравали на сонці. …
Його зовнішні прикмети були нам усім добре відомі: середнього зросту, шкіряна куртка, чоботи, круглий кашкет. Гайдамаки встали, Помолились, одяглися, Кругом мене стали. …
Із-за лісу, з-за туману Місяць випливає, Червоніє, круглолиций, Горить, а не сяє, Неначе зна, що не треба Людям його світу, Що пожари Україну Нагріють, освітять. …
Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар; кругом його запорожці і гайдамаки. Ось після важкого дня Чумаки сідають до столу: «Кузьма крає, кавун так, що з-посеред скибок вилущується дебеле стебло соковитої „душі“, чахкає її на кілька кругляків, підсовує Усті, а сам бере скибку, присьорбує жадібно, як спраглий. …
– ніби між іншим запитав Павло, підтрушуючи в кошику, що його принесла Мері, круглі ядра ліщини. 