Skip to content …аеропорт я чекала – дзвiнка, якщо не одвiрного (тисячу разiв, до виснаження, прокручений уявою кадр: вiдчиняю дверi – i на порозi стоїш ти, ледве стримуючи ввiгнутими кутиками вуст несамовито-радiсне свiтло, що рветься з лиця назовнi: нарештi, ах ти Господи, ну роздягайся, ну як же можна було так, ах ти, бiдо одна ходиш, ну що сталося… його термосив клоун, білим лицем якого стікали обведені чорними лініями червоні сльози, ніс бубнявів яскравою кулькою, а на голові сидів, тримаючись ґумкою за підборіддя, неоковирний ковпак, насмішкуваті очі, в кутиках яких, під товщею рум’ян, карбувалася втома пробалаганеного життя, вп’ялися в Жака. 