Олександр Довженко – Повість полум’яних літ
Удосвіта жінка одна плакала, казала, що це кінець України, ну, кордон, сказати б, межа. … Витягав гармати з вибоїн та ям, машини, що забуксували, легко при тому посміхаючись і жартуючи, тому що кінець кінцем наша справа справедлива, ми переможемо. … Так і перекажи своїм дітям — під кінець тікав мій ворог передо мною, тікав.