Результати пошуку слова: Лад
Борис Грінченко – Під тихими вербами
І не міг він їм дати ладу, хоч усі вони крутилися коло одного. … По сім'ях не було ладу. … Такий лад здавався Зінькові поганий. … Чому ж би не було там про те, як завести ліпший лад на селі? … Син його Остап, Гаїнчин батько, заводив там такий лад, що, як на дідову думку, з його не могло бути нічого доброго.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Князь Єремія Вишневецький
Ігумени Густинського та Ладинського монастирів вже тоді були повтікали з ченцями в Московське царство в Путивль, ще й перекликали до себе ченців Мгарського монастиря. … Вона була ладна мерщій одвести очі од його, так вражала її та сила. … Старий Замойський з дорогою душею був ладен прийняти його собі за зятя.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Старо-світські батюшки та матушки
– Чи вже ж пак ви не розумієте, що я вас люблю, а коли ви мене любите, то я ладен хоч і сьогодні до вас старостів слати,– сказав Балабуха й сам здивувався, що він сказав ці слова так дуже просто й ясно й ні кришки не по-вченому. … Вона вгляділа, що молоді люди обоє сміються, й подумала, що вже все скінчилось до ладу, як слід.
ЖУЛЬ ВЕРН – ТАЄМНИЧИЙ ОСТРІВ
Він так любив Сайреса Сміта, що ладна був померти за нього. … Що ж до Наба, то він ладен був піти за своїм хазяїном у вогонь і в воду. … Як бачимо, всі п’ятеро були мужні й рішучі люди, котрі, не вагаючись, ладні були кинутись у вир урагану. … – А якщо побачимося із Смітом, він зуміє довести до ладу цей лабіринт.
Семен Скляренко – Святослав
Ант теплими очима подивився на онуку, одiклав набiк комишину, до якої готувався ладнати залiзце, й погладив дiвчину по головi. … – Там, далеко-далеко, є острiв Буян з алатир-каменю, де живуть Перун i богиня Лада, лежить громовий змiй, гнiздиться птаха-буря, рояться бджоли-блискавки, стоять засiки дощiв…
Олесь Гончар – Твоя зоря
І от Кирик, подумати тільки, ладен і того небезпечного зоряного напою з її рук спожити. … Так само не зупинився б ради пеї ні перед чим, ладен би й клятву їй будь-яку дати, й настій зоряний иив би, самого неба хотів би Надьці нашій прихилити неба отого близького, що під ним вона зараз десь у степу зорює…