Skip to content — Будемо відбиватися,— каже старий дід Лазар.— Ти, пане сотнику, показав нині, що Москва не така страшна, як нам здавалося. …
— Не лиш ти, батьку, вмієш по дубах лазити, але й я теж, бо я молодший за тебе,— каже Прокіп, хитро усміхаючись. Щастє, се твої звуки, твiй запах, твiй погляд в тiй зеленi, в тiм чистiм лазурi, в тих чудних_ горах, потоках, дубровах! …
Рожевi гори почорнiли, мов уголь, небо ясне, лазурне померкло, поблiдло, почорнiло, країна щастя щезла, мов хмара, мов привид.