Skip to content Отаке чалапає від порту до порту, від одної землі до іншої, тицяється обшмугляним бортом до причалу, відкриває ляди своїх трюмів, гарчить лебідками, мов щось путяще, а там дивись – вивалює на берег то купу якогось ганчір’я, то химерне залізяччя, місце якому на смітнику, то щось сипке, а то громохке, а там… 