Skip to content
І п’яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли, Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали. …
І виходить з них лицарство, Що на морі билось, Більшою, ніж пишне панство, Славою покрилось. …
І я, Маню, буду славен Проміж лицарями, Проміж дуками-панами, Проміж кобзарями.
Стрів я лицаря чудного, вояка ще юних літ,- Зір його, як промінь, слався на похмурий краєвид; Я не знаю, чом той витязь плакав так, ридав навзрид, Та розгнівавсь, бо вітати нас він не схотів як слід. …
Як людиною був лицар, що мандрує по землі,- Десь його таки ж побачать: в місті, в полі, на селі.
Їдь, синку, швидше до череди, а я тут про цього лицаря сам подбаю… Поспішати треба. …
— А те, що святу Січ москалі поруйнували, і Війська нема вже, і славне лицарство конає, і всю старшину у кайданах погнали до Сибіру! …
Що ж, синку, Запоріжжя пропало, але лицарі залишилися. …
…За гріхи наші Лицарство занепало, і тепер Степ пропадає.