Skip to content то наче речi, змайстрованi нелюбовно, абияк, на вiдчiпного: гнали план у кiнцi кварталу, потребували дитини, щоб стати на квартирну чергу, або просто трахнулися десь у парадняку чи, по п’яному дiлу, в тамбурi поїзда (вона їхала колись у такому поїздi, з Києва до Варшави, на фестиваль поезiї, здумати лишень! Герой мій хотів був теж вилізти разом із басами з фургону, та — ой, лишенько! …
Підійшовши до самих воріт хутора, він не без здивування почув жіночий голос, що співав: За три шаги півника продала, За копійку дудника наняла, Заграй, мені, дуднику, на дуду, Нехай своє лишенько забуду. 