КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
Довгі плакучі трави крили тепер боки гори, дзвінки корів обзивались, як далеке зітхання, все частіше попадалось велике каміння, що далі, на самім вершку, творило хаос поламаних скель, списаних лишаями, здушених у гадючих обіймах корінням смерек. … Не пасли більше вкупі ягнята і стрічались лиш в свято або в неділю.