Олесь Гончар – Берег Любові Posted on by / 0 Comment Не роздяглась, не зайшла в море, але так і відчула обійми води, її лоскітні пестощі, ніби доторки самого місячного проміння перебігають по тілу, по тобі, відкритій, інтимно оголеній, від усього вільній.
МАЛИК Володимир Кирилович – Чорний вершник Posted on by / 0 Comment У Младена і Якуба серця були сповнені радістю за Ненка, який від сьогодні належав їм не тільки тілом, а й душею, а Ненко вперше в житті відчув любов і ласку рідних людей, і од цього досі не знаного почуття у нього лоскітно тремтіло серце, а на очі наверталися непрохані сльози.
ГРИМИЧ Марина – Варфоломієва ніч Posted on by / 0 Comment А оскільки ті хвилини дещо стерлися з пам'яті старого солдата, то, почувши лоскітливо-грайливе «Фрідя», він якось аж до непристойності швидко здався: –
Олесь Гончар – Твоя зоря Posted on by / 0 Comment …веселіше, радісні, в телячому захваті, ми бігатимем по спіненій, з бульбашками воді, що цілими озеречками позаливає зелені, м'які спориші і в якій бродити нам так лоскітно, так приємно!..
МАТІОС Марія – Нація Posted on by / 0 Comment й кусюча, жалюча, лоскітлива й нестерпна братва заповзала в кожнісіньку пору тіла й пила, як ненаситна відьма, пила шалено пульсуючу молоду його кров, затруювала її терпкою отрутою, що та аж пінилася від неупокорення.
Роман Федорів – ЄРУСАЛИМ НА ГОРАХ Posted on by / 0 Comment До білих її ніг припливали соми й виціловували лоскітно ніжну наготу.
ЛЕМ Станіслав – Едем Posted on by / 0 Comment Вони лежали один на одному, присипані товстим шаром лоскітливих, пухнастих насінин, які потрапили до гондоли через горішні щілини.
БІЛИК Іван – Золотий Ра Posted on by / 0 Comment Він тільки надсадно хлипнув, та й то якось не по-людському, раптом відчувши лоскітливі пахощі щойно спеченої на вугіллі баранячої ноги.
БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Людина біжить над прірвою Posted on by / 0 Comment А як перекричали, настала тиша, а в ній – чоловіче хтиве бурмотіння й жіночий лоскітливий смішок.
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Роксолана Posted on by / 0 Comment Єдине, що могла,- це в думках повертатися без кінця до рідного Рогатина, до крутих стежок із лоскітливим споришем обабіч, до густого малинника за розлогою грушею, яка взимку сумно чорніла серед снігів, а влітку накривала зеленим шатром мало не все обійстя Лісовських.
