Skip to content
Лежу на животі на голій, утоптаній землі під самим дротом, спрямувавши погляд у той край, де Україна, де Дніпро, де Канів, де веселі луги зелені, де гора Ганчариха над потоком, а в потоці густі верби з тисячами соловейків, що оце саме тепер повинні втрачати вже голос – ячмінь, десь, виколосився…
Луги за ланами, Село між садами, І мир між хатами, Спокій над селом, А люди щасливі, Брати мов зичливі, На прадідній ниві Працюють поспів… І пісня лунає Від краю до краю; Тут пана немає, Немає рабів! …
Одкинувшись в глиб сидіння, я примружив очі і, як у дитинстві, дивився на спливаючі колом луги.
