Skip to content Ой повій, повій, вітре, через море Та з Великого Лугу, Суши наші сльози, заглуши кайдани Та розвій нашу тугу. …
«Чи спиш, чи чуєш, брате Луже, Хортице-сестро?» Загула Хортиця з Лугом: «Чую, чую». …
Дивлюся: так буцім сова Летить лугами, берегами, та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками. Ось тільки послухати, як змагається, як переплітається його принадний голос із високим, глибоко-ліричним сопраном Мусі, як вони випереджають один одного, неначе двоє діток, за ручки взявшися, навперегони розквітлим лугом біжать-біжать, доганяючи золотавих метеликів, невловимі, над повноцвітними килимами… Перед ними лежав широкий, вкритий сріблястою росою луг, високо вгорі висів світло-голубий місяць, ген за лугом котив води Дніпро. …
Дуже бліда, зеленкувата навіть у примарному місячному сяйві, Малуша дивилась на небо, луг, Дніпро і говорила, ніби сама себе вмовляла: – …
Вона подивилась навкруг, на небо, луг, Дніпро. – Те,- каже,- що, так як Барабаш казав Хмельницькому: Ми дачі не даєм, В військо польське не идем: Не лучче б нам з ляхами, Мостивими панами, Мирно проживати, Аніж піти лугів потирати, Своїм тілом комарів годувати? …
Хоч Січ нам і мати, а Великий Луг батько, да для такої дівчини можна покинути і батька, й матір. 