Skip to content
…тайзі можуть орудувати при вовчих зубах і при вовчому, хижому апетитові… їли – не їли, молотили, стирали все, як на жорнах… Григорій сидів насупроти Ганни, що так лукаво ворушила бровою, і, дивлячись на її знаменитий, такий типовий полтавецькнй профіль в золотих арабесках полум'я, слухав примовок, приговірок і ніяк не міг…
Годинами ладен вистоювати в музеї, на самоті слухати того загадкового співрозмовника, що, владно розсівшись серед степу, мовби лукаво підморгує тобі, насміхається, або скаржиться, або запитує з своєю чаклунською таємничістю: “Ось ти дивишся на мене, Сергію, а не знаєш, хто я і звідки…”
