ДЮРРЕНМАТТ Фрідріх – Суддя та його кат
Вітер люто трусив тополями. … Двоє поліцейських повернулися до свого автомобіля, за ними, люто гавкаючи, побіг білий песик. … І ось комісарові не залишилося нічого більше, як тільки втомлено накрити його обличчя і сумовито сподіватися на забуття, цю єдину втіху, яка може пом’якшити його серце, що палає в лютому вогні.