Результати пошуку слова: Маруся

–  Та так…- сказала Христина.- Маруся і справді пречудова, вродлива дівчина, гарна на вроду, моторна на вдачу, але її мама… будете мати з нею багато клопоту. Маруся сиділа на канапі і шила сорочку. Маруся встала з канапи і привіталась до Ломицького. А я оце за роботою,- сказала Маруся,- звичайне жіноче діло.

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко Маруся Посвящается Анне Григорьевне Квитке [1] Часто мені приходить на думку: чого б то чоловікові так дуже пристращатись на сім світі до чого-небудь, не то щоб до якої вещі, а то хоч би і до наймиліших людей: жінки, діточок, щирих приятелей і других?

Була в удови дочка Маруся, наша подружниця, – – порiкувала Катря, розсердившись (от не пустить удова дочку з нами чи що там), А Маруся їй: – смiється Маруся, – Да Маруся, здається, тож бачила?  одмовила Маруся. – говорить Маруся. Да питання Марусi за питанням, та питають кожне по десяти раз, поки аж Маруся додому пiшла.

Тремтить, як лист, Маруся молоденька, Поблідли щоки й губи у небоги. Чи дочка була се в мене, Чи се я, Маруся? Може, се моя Маруся, Кругла сиротина? Дай хоч подивлюся… Може, знаєш, де шукати… Де моя Маруся». — Знаю певно, Де твоя Маруся, Та що плакать будеш ревно, Виректи боюся.

І ми б читали старовинний том, де писар вивів гусячим пером, що року божого такого-то, і місяця такого-то, і дня, перед Мартином Пушкарем, полковником, в присутності Семена Горбаня, що був на той час війтом у Полтаві, перед суддею, богом і людьми Чурай Маруся – на підсудній лаві, і пів-Полтави свідків за дверми.

Найстарший Тарас, відтак Андрій, третій Микола і мала п’ятилітня Маруся. Молодші діти обняли їх разом, навіть мала Маруся, —усі сплелися в обіймах. На фігурі сиділа Маруся Судаківна, страшно налякана. Маруся держалася судорожно кінця стовпа, вся задерев’яніла від страху. каже Маруся крізь плач.

–  А знаєте, що Маруся Ключківська вже виходе заміж? Її трохи брали завидки, що «жовтогаряча» Маруся, багато молодша за неї, похопилась знайти собі жениха. сказала Маруся Матушевська, старша панна, привітно привітавшись, і попросила доктора сідати. промовила Маруся. сказала Маруся, –

–  Мене звуть Рябова… Маруся Рябова… – –  А дівчина, Маруся ця, казала: за розпізнавальними знаками віддалеки визначила, що літак англійський, через те в нього і залізла. слабким голосом сказала Маруся. Маруся почекала, ніби хотіла сказати щось… Зітхнула уривчасто, зникла за дверима.

Це тоді були написані й «Берестечко», і «Маруся Чурай», і вірші, що склали книжки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». надрукована збірка Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки», через два роки роман у віршах «Маруся Чурай», а у 1980р. Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман У віршах «Маруся Чурай».