Результати пошуку слова: Мені

3 Як жалко, що мені, прихильнику вина, Дістався цей калам* і келія тісна! … Я зичу благ тобі – ти зла мені бажаєш: Ти благ не діждешся, я не побачу зла! … Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе. … Ніхто у голову мені, крім тебе, Ані добра, ні зла вписать не може! … 27 Якби мені до рук – скрижалі Долі, Я розписав би їх по власній волі!

 Пан доктор Лютц сказав мені, що у вас є конкретний підозрюваний. … –  Оскільки я ваш заступник у справі вбивства Шміда, чи не краще було б, якби ви назвали мені ім’я цього підозрюваного, комісаре Берлах? … Ви ж самі бачили, як мало мені відомо. … –  Сподіваюся, що мені це пощастить зробити, комісаре.

так якось важко, сумно в душі зробилося мені… Рискаль з рук випав. … Палка, важка, Нерадісна моя любов; Вона, мов слабість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров. … Чи буде хто про мене знать, Чи ні, байдуже се мені. … Зробив я те, що міг зробити; Чи добре – не мені судити, А те, що жде по кінчині, Ось-ось ввижається, немов у сні.

— Лекше було мені в Карпатах наступати, — … Ради запропонувала мені знову стати на чолі українського Уряду, я не вважав себе в праві відмовлятись, і крізу було залагожено. … можуть мені заперечити самозакохані наші демократи, — … Мій Уряд доручив мені запевнити вас у його добрих намірах.

— За що мені така кара? … «Ти мені посидіти не даш!» — … «Лише не подумай, що мені шкода», — … «Мама п’є каву, а мені ви забороняєте». — … «Мені нічого не можна. … «А мені не подобається». — … Ти налякав мені рибу. … — До сраки мені твоя година! … — Добре мені: просидіти пів ночі, а потім таке казати.

Ану, киш мені звідси, гайдуряки, варакути! … Як ви мені вбрунькалисьі Після зміни й відпочити не дають. … Дітей мені побудиш. … — Обмислюю, Вірунько: чи не записатися мені в секцію класової боротьби? … Я йому гукаю, щоб тікав, а догукнути не можу, наче горло мені забили доломіти та магнезити…

Розпорядися, щоб мені до спальні діжечку горілки поставили, а я тим часом ще дечого покуштую. … Ой, діду, краще було б мені вмерти, ніж знов на цьому клятому світі ряст топтати! … — А нащо мені жити, якщо я наказу курінного не виконав, а Військо розпалося, як кукіль солом’яний!

Та й закортіло мені подивитися, хто ж у моїй хаті за хазяїна тепер править, бо одинцем я жив, один як палець. … З нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. … Та після такої практики мені з отими гнидяними хрицями й робити не було чого. … Ех, кума б оце мені, ми б оце вдвох… Хочете, може, «зенітку» мою побачити?

–  І ніхто мені, ніхто так, як отой Василь. … Чого мені журитися? … Так устане не на ту ногу іі на норов… Уже кому-кому, а мені, як прикажчикові, першому достається. … –  Мені, мені помагай, Степане! … Без неї тілько мені й воля! … –  Коли б мені воля, то я б паничів з п'ять до себе прийняла, –

“…Може, я й умру… може, я й у мру…Та зроби ж мені, брате, товаришу рідний, з клен-древа труну…” Поїзд вривався в тунелі і скажено просовгувався крізь них, як набій крізь люфу гармати, намагаючись зітерти пісню і кривавий слід за собою, та не одставала пісня і не уривалися криваві жилки.