Skip to content І хоч який немічний був його батько, скочив він з відчаєм, простяг благально руки догори, до тих вітрів, яких стільки молив він про милість собі, до бога, який і став богом через те, що страждав; він кричав, його батько, він молив і просив, він плакав сивими слізьми, а вітер виривав з його лиця білу… 