Результати пошуку слова: Мимо хліб

Якось Єлька, біжачи по хліб, хотіла прошмигнути мимо нього тихцем, він зупинив, аж розсердився: —

– як не гроші, так хліб. – І хліба? – І хліба теж – ні. Шаснули кроки мимо вікон; тітка Ганна, перейшовши через город, навідується: мабуть, спитати про збори. Хліб правити – останній. Береться до твердих справ: індустрії, підкуркульства, саботажу, хлібоздачі і в кінці – « Мимо них до станції тягнуться окремі постаті.

… дошка з золотою наковкою, або з гарним малюнком усякої всячини – машинерії, окулярів, хліба, ковбас, свинячих окост; чи дзеркальними, у чоловічий ріст, вікнами, з котрих визирали на … гуркотали карети, коляси, фаетони, деренчали звощицькі дрожки… Заробітчани проходили мимо магазина з дитячими цяцьками.

І по-новому перемежовувалися у них споконвічні сподівання і турботи, що живуть поруч у серці бідняка, який за вік хліба не наївся. Він мимоволі обома руками схопився за груди, не спускаючи очей з Тимофія. Докія провела пальцями по обвислому підгарлі худобини і мимоволі зітхнула. «Наїсися хліба з такої ниви.

Творець земних урожаїв, покровитель хліборобства. Він винайшов плуг і жорна, навчив людей молоти зерно й пекти хліб. Юрій — покровитель хліборобства. Іде мимо дерева — врівні з деревом, мимо куща — з кущем, дійшов до воза — врівні з возом”.

я таки мимоволі оглянувся, чи позаду не стоїть сексот, якого боялися мої мама. Правда лежала зверху, як хліб на капустяному листі? мимоволі поскаржився. ні хліба, ні ласки, ні тридцять срібняків. хліб», « а влада, може, тим хлібом нагодує осиротілих дітей фронтовиків. — Я мимоволі насторожився. вихопилося в мене мимоволі.

Після кольорової, врочистої, холоднуватої пітьми приймальної зали очі мимоволі мружаться від жовтого, сліпучого світла кабіннету. Він підбирає три крихітки хліба, кладе на тарілку, бере газету й іде собі до другого вікна. — Сонячний хліб! — Але як же цей хліб .. Сонячний хліб!

Та сама Оксана не зважала ні на ті очі, ні на ті слова, бо їй треба хліб заробляти, честь берегти. І вона, жаліючи його, мимоволі оглянулась, згадала, що, де б не йшла, Стах здалеку позирав на неї, і теж зітхнула — з жалю до нього, з їкалю до себе. — Хліба ж святого візьми на дорогу. От аби ще окраєць хліба до неї.

Коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ця!..» Але коні не повертають – мчать собі мимо, далі… Тюрма проводжає їх понуро сліпими очицями та вежами… Ага, це новість! «Дурне ти сало без хліба! Його обліпили ці голі люди, як комашня шкоринку хліба. А хліб Ви маєте? На що йому хліб! – Будь ласка – миску, ложку й мій хліб!

Я’ мимовільно запам’ятав дивний вираз його обличчя: було воно наче попелом присипане, а крізь попіл проступала блідість. Дивуються і твоєму шлункові: колись солодка їжа його не вдовольняла, а тепер терпить він суворе зілля та сухий хліб. – Той, що із лободи хліб пік. – спитав його, проходячи мимо, Єремія.