Skip to content …ось вона була, краса, таки правда що сліпуча, мов шкіру з тебе здерто на сам вид, та тягло від неї — застиглим, мов навіки, холодом: тою самою тоскною, безберегою, як море, передсмертною мукою стратенця, що вже скілька разів миттєвим стиском підсисала їй серце, а тепер простяглась перед нею втілена навіч, не обійдеш не об'їдеш… 