РОМАНЧУК Олег – Таємниця жовтої валізи
* Нарешті хворобливий морок забуття розсіявся перед владним наступом свідомості, і Честер розплющив очі. … Той, що над нами ходить,[13] кудись запропастився, ї темний морок корабель окутав. … – Я розумію – тобі добряче набридло морочитися зі мною, але в мене немає іншого виходу, як знову звернутися до тебе.