Олександр Довженко – Повість полум’яних літ
Потім він плив морем, чи, вірніше, не плив, а летів понад морем, без літака, просто, як пташки, і море клуботіло під ним, як велетенська ваза з перлів, і звучала дивна музика, а над морем клуботіли такі ж казкові хмари. … До них долинала нічна музика таємних пересувань, чи то їм здавалось, поки вони не поснули.