Skip to content од повітки одділилася бриласта тінь і посунула до неї: батько, втямила вона, разом спускаючись духом, мов ухнувши вділ, тільки золоті мурашки побігли по тілу, — …
як відчутну, і за тим твердла, ніби непролам ний мур зростав, не любов, а затятість, —