Результати пошуку слова: Надія

На серці стихають негоди на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями… Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя. … І не досипляє вона ночей, прислухається, як дише її єдина «надія й’утіха»… А нехай, здоровий, зробить що Чіпка, –

Я хотів вірити Непийводі, що й справді треба тільки щось уточнити, я сам себе заколисував, це була моя надія… … Вони, дурні, марно на щось сподіваються, хоч сподівання їхнє закономірне, Слободяне, кажуть, що останньою вмирає надія. … — Надія теж не безсмертна. … Марна надія.

Але чому люди не хочуть зрозуміти, що він мусить бути там, де вона, його любов і надія. … Іди.- В очах Степки згасає надія. … Ви тільки подумайте, щоб ото дівчина вночі на квартиру сама приходила до мужчини,- як у молитві склала руки Надія Володимирівна. … У глибині душі дівчина надіялась, що, може, на цей вогник прийде він.

Але вся наша надія на допомогу. … — Уперше в очах пана Мартина блиснула надія. … Вся наша надія на козаків. … Єдина надія — стіни й бастіони столиці, за якими сподівався відсидітися до приходу Собеського. … Вся наша надія на швидкий прихід короля і німецьких князів! … Надія боролася в ньому з безнадією.

І на вас надія. … Тут уже надія на Юрка та Вовку. … Отже, надія на тебе, Юрку! … Є надія на зустріч. … Надія Маленька, 2 травня 1942 року», – …  А хто така Надія Маленька? … Треба надіятися на краще. … Це тепер повелися ліки, а раніше в недужої людини одна надія – на трави. … Єдина надія на Юрка!

А все-таки деяка надія жевріла в серці уламра: печерний лев і тигриця вже через те, що спарувалися, тим дужче мусили відчувати потребу власного лігва. … Кілька волосків спалахнуло; радість і страх стиснули серця уламрів, але, хоч які обережні вони були, слабий огонь щоразу меншав і гас… Гасла й надія!

сказала Надія. … сказала Надія Анатоліївна. … розмірковувала вголос Надія Анатоліївна. … Тоді годі й надіятись… — … звернулась до чоловіка Надія Анатоліївна. … — звернулась Надія Анатолівна до свого чоловіка. … погодилась з ним Надія Анатоліївна. … привернула увагу присутніх Надія Анатоліївна.

А на що надіятися? … Старий Іль-Адан мав ще під рукою шістсот крітських найманців і п’ять тисяч жителів Родосу греків – от і вся надія. … Не хотіла казати, що не вірить жодній людині в цьому страшному гаремі, що воліє мати дітей біля себе, бо то її діти, її порятунок і надія.

На моє щастя, довічна людська зрадниця – надія – десь глибоко схована була в сутінках свідомости, і то вона, надія, загублена остаточно в Каневі і народжена заново в час подорожі, надія на можливе звільнення з солдатчини, стримала мене, не дала кинутися розлюченим звіром на гидкого унтера, і я змовчав.

Прибіжище душ людських, символ могутности й святости, «неспалимої купини», непорушної сили й вічного покою, надія й підпора всіх стражденних і обтяжених – ця, як і інші, й інші, сходячи чадом, оберталась у прах. … Але вони все-таки бігли на захід, бо була надія на фізичний порятунок десь там, у тому світі, якого вони ще не бачили.