Результати пошуку слова: Надія

На серці стихають негоди на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями… Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя. І не досипляє вона ночей, прислухається, як дише її єдина «надія й’утіха»… А нехай, здоровий, зробить що Чіпка, –

Жінка мене не слухала, маленька, сухонька, згорблена на сапилно мотики, вона жила в заґратованому криміналі, і я не мав сили звідти її добути; і тихий сум, відчай, глибоченна, мов прірва, безнадія струмилися од дрібненької її постаті, я майже фізично це струмування відчував…

Але чому люди не хочуть зрозуміти, що він мусить бути там, де вона, його любов і надія. Іди.- В очах Степки згасає надія. Ви тільки подумайте, щоб ото дівчина вночі на квартиру сама приходила до мужчини,- як у молитві склала руки Надія Володимирівна. У глибині душі дівчина надіялась, що, може, на цей вогник прийде він.

Він помітив би також, як примеркли її чудові сині очі і в них зачаїлися глибокий сум і безнадія. Але вся наша надія на допомогу. — Уперше в очах пана Мартина блиснула надія. Вся наша надія на козаків. Єдина надія — стіни й бастіони столиці, за якими сподівався відсидітися до приходу Собеського.

І на вас надія. Тут уже надія на Юрка та Вовку. Отже, надія на тебе, Юрку! Є надія на зустріч. Надія Маленька, 2 травня 1942 року», –  А хто така Надія Маленька? Треба надіятися на краще. Це тепер повелися ліки, а раніше в недужої людини одна надія – на трави. Єдина надія на Юрка!

А все-таки деяка надія жевріла в серці уламра: печерний лев і тигриця вже через те, що спарувалися, тим дужче мусили відчувати потребу власного лігва. Кілька волосків спалахнуло; радість і страх стиснули серця уламрів, але, хоч які обережні вони були, слабий огонь щоразу меншав і гас… Гасла й надія!

сказала Надія. сказала Надія Анатоліївна. розмірковувала вголос Надія Анатоліївна. Тоді годі й надіятись… — звернулась до чоловіка Надія Анатоліївна. — звернулась Надія Анатолівна до свого чоловіка. погодилась з ним Надія Анатоліївна. привернула увагу присутніх Надія Анатоліївна.

А на що надіятися? Тяжкі гаремні ночі, а дні ще тяжчі, бо самотність і безнадія ще з більшою гостротою відчуваються, коли оточена ти підгляданням, підслухуванням, скрадливими кроками, таємничими шепотами, недовірою і ворожістю. Безмірне горе і безнадія одних ламають назавжди, для інших несподівано стають шляхом до вершин духу.

На моє щастя, довічна людська зрадниця – надія – десь глибоко схована була в сутінках свідомости, і то вона, надія, загублена остаточно в Каневі і народжена заново в час подорожі, надія на можливе звільнення з солдатчини, стримала мене, не дала кинутися розлюченим звіром на гидкого унтера, і я змовчав.

Прибіжище душ людських, символ могутности й святости, «неспалимої купини», непорушної сили й вічного покою, надія й підпора всіх стражденних і обтяжених – ця, як і інші, й інші, сходячи чадом, оберталась у прах. Але вони все-таки бігли на захід, бо була надія на фізичний порятунок десь там, у тому світі, якого вони ще не бачили.