БАРКА Василь – Жовтий князь
На горищі був старий клунок з неперевіяним просом; склали до глечика. … Вага зростала на плечах, ніби кожна пшонина робилася залізною, непереможно тягла вниз, і лузга ставала – як цегла, ломила плечі. … Непереможно схотілося знов відчути смак його і пахощі добрий і чистий, живлющий, як сонце в великій милості.