Борис Грінченко – Під тихими вербами
Молодичка заслухалася дідового оповідання, її маленькі рученята лежали на колінах нерухомо. … Лежав нерухомо й дивився поперед себе. … Тихі дерева стояли нерухомо, похилившись над селом, мов замислились-задумались про щось. … А очі божевільно-нерухомі втупила в одну якусь цятку і так сиділа, мов витесана з білого каменю.