ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Заплакав так, як плакав дитиною, гірко і щиро – був це плач, який уперше прорвався, відколи впало на нього нещастя. … Саме про цю хвилину розповість він пізніше мені, недостойному Семенові, коли відвідав я його якраз перед тим, як скоїлося з ним нещастя. … Князь уже послав за Василем, призвідцею Федорового нещастя.