Skip to content
Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, добре дбав, На доброго коня сідав, До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував, До пані Барабашевої у двір уїжджав; У сіни ввійшов, шличок із себе скидав; У світлицю ввійшов, низький поклон послав; Тії значки на скамні покладав, А ще стиха словами промовляв: “Ей, пані, —
Тільки вони, сопілки, мають низький тужний голос, на них ніхто в селі не вивівкує, це було протиприродне, сопілка з вербової кори знала тільки низькі нути, котрі висотувалися, здавалось, з самої землі, з соків, із кореня…
