Skip to content Ну, та це ще б нічого, — …
Ну, скажіть, люди добрі, чи народився десь на світ такий герой, щоб спокійно влежав під різками та ще й, “не борзяся”, читав четверту заповідь? …
Довго я плакала й нудилась за своїми, а потім і звикла, як більша підросла. …
Ну, скажіть же мені, люди добрі, чого цій грішниці ще бракувало? Не зовіть того поетом, хто випадком, ненавмисне, Кілька слів пустих, нікчемних, у нудного вірша втисне, Хоч і пнеться до поетів, хоч бундючиться він злісне, Хоч, немов той мул, ґвалтує: «Ти найкраща, власна пісне!» Є такі, але й інакших знаю віршників багато, Що не годні слів добрати із разючого булата. Ну, хто б, скажімо, наважився назвати його Тарасом Бульбою? …
— Ну, як твоє, синку, вчення? …
— Ну, так де ти, стара, сховала мого брата Андрія? …
А виховати — це твій природний обов’язок… Ну, словом, я хочу жити і во ім’я якихось там шляхетних поривань зовсім не думаю підставляти свою голову своєму братові Андрієві! 