Skip to content …мерзенному білому вищиру… Але не можна, не можна, леґіонерові це не личить: адже він усього лише псих, жалюгідний каліка, справжнє щастя неприступне йому, він сліпий, нікчемний, жалюгідний уламок людини… А цей рудий бандит скоцюрбився у кутку від нестерпного болю… Каторжник, злочинна пика, за петельки тебе, за твою паскудну бороду… Він довго дивиться на мене своїми розумними очима; він, може, шанує в мені гарячкову сміливість; він, може, в цей час змірковує, що з села цей юнак таки дасть дьору, вернеться до себе на батьківщину, буде з того щасливий, і на один нікчемний, мікроскопічно малий атом стане в цьому божевільному світі менше страждань, – 