Результати пошуку слова: Ніч

Прилетів він на планету й так охолов за тривалий свій політ крізь вічну галактичну ніч, що й залізні метеорити, які вдарялись об його груди, розбивалися, видзвонюючи, на дрібні скалки, мов скло. … Розігнався він і спробував мур головою пробити, вдарив так, що іскри посипались, проте нічого не добився.

–  Старий, ѕ не ображаючись, мовив поет,-ти нічого не розумієш. … Могла б собі пошукати місця деінде!» Сам не знав, чому його дратувала її присутність, але вдіяти з собою нічого не міг. … Отава збагнув, що нічого більше не дочекається, мовчки підійшов до вішалки, зняв своє пальто, недбало накинув його на плечі і вийшов на вулицю.

Ніби уві сні пам’ятав Микула похорон князя, лодію з тілом Святослава, яку обіймав вогонь, дим над островом і дніпровими водами, воїв, що стояли серед холодних пісків, а там – темна ніч в очах, скуті руки й ноги, смерть… … Так прийшла ще одна ніч. … – А в останню ніч, – … І більш нічого не говорив князь?

Пам’ять вернулася до нього раніше, ніж зір, а ще раніше слух, але Канае нічого не чув, бо навколо, мабуть, панувала тиша. … Вони звикли мовчати, нічого не прагнути і лежати купами. … А якщо нічого не чув, то це свідчило не про його глухоту, а про те, що він опинився у беззвучному світі.

— Ви б не їхали на ніч. … — Нічого їм не пособиться. … Нічого навіть не їв. … — Нічого, — … — А голова комбіду саме поїхав на ніч орати. … «А що коли нічого з цього не вийде?..» … Але Іван Тимофійович нічого не відповів. … — Хотів би, щоб усі вони за одну ніч свинцем втихомирились. … Нічого мені не треба, командире.

Граф Адольф спочатку поштиво й низько вклоняється князеві, а після того вибачливо посміхається на батькову характеристику старість треба шанувати навіть у її вибриках… Труда ж не виявляє ніякої особливої поштивості до принцеси, але немає в ній і нічого страшного. … Старі ноги графа нічого не мали б проти того.

— Нічого-бо на ньому тепер не видно… … — Справді-но, ще нічого не сталося, але може статися. … так, не має нічого спільного з Христом релігійним, це, мовляв, люди добрі, витвір мистецтва. … Нема нічого вищого, нема ніякої ідеї, мети святішої… … нема нічого дорожчого понад людину…

Отець Яков подивився, потім повів очима вгору по стіні, зітхнув, скрутнув головою і нічого не сказав. … – Нічого, – … А найдивніше з тим найменшим, що ні вісток не мав, нічого не знав, а прилетів додому так, наче серцем вчув. … Тяжко підперши голову, думав і нічого не бачив у тій тяжкій задумі.

ото і єсть найпевніші ліки од хвороби; як же казали вони, так по спромозі й чинили: тиняються, було, як день так ніч од шинку до шинку та й п’ють собі без міри й без ліку, а найбільше гуляли по людських домівках, як прочують, було, що є десь про них пожива. … То все нічого, я приберу такий ярміс, що доступимося до святого.

Кадрига пливла цілу ніч понад темними берегами, ранкове сонце висвітило глибокі зморшки в старезному тілі гір, за скелястими острівцями море мовби провалювалося, кам’яні гори простелили до води заокруглені зелені горби, судно опинилося між тими горбами, Сінам-ага і його прислужники радісно закричали: «Богазічі!