Результати пошуку слова: Обличчя
РОЗДОБУДЬКО Ірен – Ескорт у смерть
Марина ледь ковзнула поглядом по їхніх обличчях – одразу помітно: ані виховання, ані статури. … – наказала Мірра, й він побачив перед своїм обличчям її ніздрі, які теж здалися йому прірвами, що здатні були всотати в себе його останню алкогольну радість. … З фотокарток дивилися два майже однакових обличчя.
ФИККЕР Эдуард – Золота четвірка. Дев’ятнадцятий кілометр
Обличчя його нічого не говорить, ніби цим сказано все. … У Вашека кров одринула від обличчя. … Без цього обличчя здавалося б надто витягнутим. … Називає зріст, риси обличчя. … Обличчя жовте, неголене. … У нього широке, вилицювате обличчя. … Обличчя Франтішека Колди ще дужче похмурніє. … Обличчя його поблідло, в очах – невимовний жах.
Крістоф Рансмайр – Останній світ
Процесія підхопила Котту, і він мусив трохи пройти з нею; кількох прочан Котта впізнав навіть під личинами, що спотворювали обличчя. … Котта нахилився за прапорцем і раптом просто перед собою вздрів людське обличчя. … сонно прошепотів він і сховав обличчя на плечі в Алкіони. … Обличчя в слуги повивали пасма й густі клубки пари з рота.
ШЕВЧУК Валерій – Птахи з невидимого острова
Обличчя його змарніло, довкола очей лягли пасмуги, а волосся так скудлилося, що він ледве розчесався. … Світили йому ночами дороги, щоночі навідували обличчя тих, до кого ішов. … Стояли спиною один до одного, як бовван на два обличчя. … У Розенроха було всміхнене обличчя, а водянисті очі наче повилися каламутною плівкою.
СКОРИН Игорь – Хлопці з карного розшуку
Щоправда, суворі риси його обличчя пом’якшувала несподівана широка усмішка. … Обличчя у нього було кругле, лагідне, привітне. … На вигляд конокрадові років тридцять п’ять, середній на зріст, обличчя засмагле, подзьобане віспою, яке волосся – не помітила, на ньому картуз був, а інший одяг розгледіла.
САВЧЕНКО Володимир Іванович – Чорні зорі
Досить, дякую… Екран погас, і в залі знову спалахнули люстри, освітивши уважні зосереджені обличчя. … Призми передавали з камери синє всередині й оранжеве по краях сяйво, і воно якось дивно освітлювало наші обличчя. … Мабуть, вираз обличчя у мене був дуже розгублений, бо Іван Гаврилович підійшов і стиха запитав: –