– спитав повелитель орлів. Повелитель орлів з Імлистих гір мав такі очі, що могли дивитися просто на сонце, не заплющуючись; ці очі могли при місяці з висоти однієї милі розгледіти дикого кроля, що біжить на землі. Але стародавній рід орлів з північних гір був найвеличніший серед усіх птахів – дужі, горді, шляхетні велетні.
Зрештою, я вважаю, що в цьому вашому страху перед поневоленням, перед тираном в образі машини, крилася ще й таємна надія на звільнення від свободи, бо ця свобода часто-густо ставала для вас кісткою в горлі. Рейс було відкладено на годину, бо «Аліталія» ніяк не могла з’ясувати, хто нас прийме – Орлі чи аеропорт де Голля.
Темнолиця, вусата стара наповнена була такою безліччю історій, що їх стачило б на тисячі таких жадібних умів, як у молодої бранки з України, і з тих історій з особливою силою запам’яталася Настасі розповідь про анатолійських орлів і перелітних лелек. З клекотом у горлі промовив: –
Ні, покинути все й пристати до цих вільних орлів, визволити вкупі з ними батьківщину, а не пощастить, то хоч раз у житті розправити широко крила, загинути, але помститися так ворогам, щоб і онуки їхні пам’ятали цю страшну помсту до кінця своїх днів. Груди його важко здіймались, у горлі щось клекотіло.
Я сидів у холлі міжнародного аеропорту Орлі і ждав вильоту літака. Приємний голос диктора аеропорту Орлі з бездоганною вимовою повторив оголошення ще п’ятьма мовами. Не можу забути отих санітарів в аеропорту Орлі.