Ольга Кобилянська – Через кладку
Я, становлячи ціле щастя матері, осередок затаєних її мрій, що завдяки найбільше її старанню і праці вийшов, на її думку, вже на якусь укінчену (га-га!) людину, жив і живу ще й досі доволі безжурно, не зазнавши нічого гіркого від життя, — … стелі дерев’яні аж почорніли, але в цілості оселя поетична.