Володимир Винниченко – Сонячна машина
Він уважно щось розглядає в ньому, помаленьку йдучи та легенько без свисту насвистуючи пісеньку. … Вечір помаленьку запинає землю сірою полою низини гір — Мати спати йде. … Безшумний, непорушне застиглий, він пливе одною масою, тільки часом кінчик конуса, як хобот страховища, немов нанюхуючи, помаленьку рухається то вправо, то вліво.