ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Неложними устами
— Я й кажу: треба випити, бо ж однаково: хаос! … …Я й справді ж бо, на крилах мрії ніжної гойдавшись, злітав аж ген туди, звідкіль мені земля була — як на долоні. … Бо що б же загнало її в ці чорні бори? … Він напружував слух, боявся попросити, щоб говорила голосніше, карався, мучився своєю несміливістю і вмирав од того голосу.