ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Шумів і посвистував навколо вітер, згинав крони дерев, і стовбури аж порипували; налітав поривами на людей, наче хотів позбивати їм шапки. … Я мусив сісти, хоч мене аж поривало за Святошею та отроком. … Його поривало піти в печери, і от одної ночі, коли всі поснули, не витримав він спокуси й тихенько вислизнув із келії.