Олесь Гончар – Циклон
горішнього поверху тюрми крізь дірку вікна, крізь пруття грат почули ми її подих, наші душі обдавало поривами вітру й дощу. … Що для їхнього тисячолітнього райху кожен із вас із своїм життям, з його радощами й любов'ю, з усіма своїми поривами? … Він ще видихав наркоз, марив, стогнав, кудись поривався, згадував Харків, —