Олекса Кобець – Записки полоненого
А знаючи про це, йому наказували щодня якраз дряпатися на навскіс поставлену до стіни високу драбину з рідкими щаблями, рачкуючи від щабля до щабля вгору. … Крапельки дощу, що густо засівав і колію, і ліс обабіч неї, і ці покинуті трупи, що більшість із них іще вночі корчилися в муках, сподіваючися допомоги, –