Skip to content Від м’яких пестощів руки, що стала наче пелюстка троянди, від теплого молочного дихання, що нагадувало дитинство й сонячні ранки, від їхнього порозуміння та приречености, а відтак нерозумности, що ставали ростками, які витинаються із землі, від теплого та круглого, ніби опока, що була не так тілом, як сферою, від лагідних… 