Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня
З напругою протиснулись через косу і обережно причалили до трав’янистого вигнутого зазубня; на ньому, як на тарілці, височів стіжок. … Трепетний, весь у думах, він фізично чув, як проростають ниви, окоріняються, з розгону вбігають у сині дощові хмари і, перемиті, пахучі, неначе; дівочі коси, спішать на сонячні причали.