Skip to content Обморожені, ранені, охоплені пропасницею, завошивлені, брудні, зарослі, як троглодити, виснажені голодом, криво шкутильгаючі, байдужі до всього і вся, вони сунулися щільно збитою, безкраєю отарою, теліпаючи свої куці й смішні рушниці або й просто тягнучи їх по грязюці, як паліччя, та підпираючись ними. Здається, під нею теж був килимок, а може, товста циновка; уся загорнута в чорне, з чорним покривалом на голові і з непроглядним чарчафом [11] на обличчі, дівчина сприймалася як частина цього темного, затхлого простору, якась закам’янілість дивна, химерний темний предмет без тепла, без руху, без щонайменшої прикмети життя. Ми просто голоси різноманітних людей, і кожен із нас висловлює те, що думає й відчуває. …
– Просто мікроскоп налагоджений, мабуть, не для ваших очей. …
Бактеріолог, простоволосий, у пантофлях, біг до нього, несамовито розмахуючи руками. …
Деякі з них… Деякі з них… Ти знаєш, я чомусь певен, що деякі з них будуть просто незвичайні! І від самого ранку сидить біля неї отець Яков (чомусь неодмінно Яков, а не Яків, бо то, бач, звучить дуже фамільярно і по – простецькому, бо то Яків просто старого Чумака звали, бо був коваль), єдиний, якимось чудом уцілілий священик на цілу цю околицю, а може, й на ціле місто. 