Гнат Хоткевич – Довбуш Posted on by / 0 Comment Одразу розвинув усю силу бігу, на яку був здатен, і понісся вниз, до лісу… Та що ж… Прудко бігав Олекса.
Олег Авраменко, Валентин Авраменко – Зорі в твоїх долонях Posted on by / 0 Comment – З таким батьком, як у тебе… Він осікся і прудко відскочив, ухиляючись від мого ляпаса.
ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi Posted on by / 0 Comment хто знає, може, цей лісничий і не винуватий?” Бачив, як прудко той тікає, за ним все ще бігли блискавки.
МИРНИЙ Панас – Повiя Posted on by / 0 Comment Рудий жид стоїть на порозi i прикро позирає на їх Невiру, що так прудко котить шляхом.
БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Сад Гетсиманський Posted on by / 0 Comment гомін куликів – турухтанів на бережках (Андрій навіть уявляє, як вони там прудко бігають по грязючці), крик чаплі, далекий дзявк лисиці в бору… І крик заблуканого лебедя на озері та голосні удари крил лебединих об воду… Може, пристав і тепер кличе друзів, покинений… Незабутні вечори мандрів на тяги вальдшнепині!..
РОМАНІВСЬКА Марія – Шахти в небі Posted on by / 0 Comment Навіть руді вусики під гостреньким носом, здавалося, ворушились, як у прудкого таргана.
Роман Федорів – ЄРУСАЛИМ НА ГОРАХ Posted on by / 0 Comment бачила справді перед собою горобця, якому не долетіти до високих гімназій та університетів, крила-бо мав маленькі, підрізані, їх вистачає тільки для того, щоб перелетіти з гноярки на гноярку або ж шмигнути прудко до корита з вівсом, насипаного коням, і вхопити зеренце.
БОКАЧЧО Джованні – Декамерон Posted on by / 0 Comment Збігши вниз, ті води текли прудко вигинистим річищем і в самій середині долини розливались у невеличке озеречко, схоже на копанку чи на сажалку, які ото часом улаштовують по своїх садах городяни, в кого є спромога.
Володимир Сосюра – Третя рота Posted on by / 0 Comment Я стояв без штанців, тільки в одній сорочці, по коліна в зеленій воді Дінця недалеко від прудководу, а навскоси димів содовий завод, повний залізного гомону, і дим його розвіяно плив над моєю головою високо-високо, де білі хмаркії усміхалися сонцеві й вітрам.
ШКЛЯР Василь – Залишенець Posted on by / 0 Comment Один узяв чомусь різко праворуч, туди, де й досі стояла покинута валка підвід, і Ворон навіть у пітьмі розпізнав низенького, а проте дрке прудкого коника, який триста разів виносив Ходю з біди.
