Ольга Кобилянська – «В неділю рано зілля копала»
Цікаво приглядалися присутні, особливо жінки, нещасливій покиненій, що лежала, мов підстрілена велика птаха, з чудовими, невимовне смутними, як ніч чорними очима, а коло неї порозкидане лахміття, якась одіж і між ними тут і там золоті червоні. … Одна-одніська, діду, пещена, як та птаха, і звуть її люди Туркинею.