САВЧЕНКО Володимир Іванович – Чорні зорі
На південному заході танула за деревами заграва місяця. … До сходу сонця лишалося не більше як півгодини. … Степан Георгійович вибіг з павільйону й подивився на північ. … Досить, дякую… Екран погас, і в залі знову спалахнули люстри, освітивши уважні зосереджені обличчя. … А Оксана присіла на стілець, затулила обличчя руками й заплакала.