КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
Він навіть з жахом озирнувся навколо.- Та й піти до потоку води, та й у ліс дров… Тим часом ватра розгоралась на полонині. … Отак як би хукнув на скло, воно за пітніє, а потому щезне усе, наче нічого не було. … Врешті, вона… Хотів встати і піти їй назустріч, але не встиг. … Дотліваюча ватра кліпала в пітьмі одиноким червоним оком.