Skip to content Села, все села… Іноді рудники… Але рудники — як бистролетні сни, рідні й неповторні… І шахти, кліті, стволи, шахтарі, запах милого дитинства од вугільної руди, рейок, сиве мелькотіння вагонеток і «страданье», срібний плач або буйний розгул золотих ладів під п’яними пальцями коногона, чубатого й одчайдушного. Розладнається точна робота механізму… Залізниці, океанські лінії, рудники, заводи, банки, сотні тисяч службовців, мільйони робітників, десятки мільйонів власників цінностей – усе це заскрипить, застопориться, заб’ється в паніці… Роллінг опинився в становищі людини, що не знає, з якого боку їй встромлять пожа. 