КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори, і вже вставав на крайнебі блакитний привид Чорногори. … Пішов вздовж річки, повний пекучого гніву і злоби до її вічного шуму, до киплячої люті. … Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: “На, жери і мене!” Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки.